Як давно ви чи ваші діти ліпили з глини? Чому це зовсім інший досвід, ніж пластилін? Чому діти, які займаються гончарством, б’ються менше, і як саме глина може зарадити, якщо ваша малеча надміру тривожна? Керамістка гончарної майстерні «Глинар» Любов Коваленко розповідає, як гончарство допомагає дітям боротися зі страхами, а дорослим — знімати стрес.
Усі маленькі діти люблять ліпити. У них дуже сильний хапальний рефлекс. Коли дитина сидить перед екраном, вона зафіксована на одному місці, а хапальний рефлекс «не нагодований». Тому діти зараз так часто гамселять одне одного. Їхній стиль життя не задовольняє природної потреби в русі та ручній роботі.
Починаємо з дітьми шести років ліпити вироби з ковбасок. Ці перші дитячі глиняні мисочки дуже душевні. Трохи старші сідають за гончарне коло. Вони вже можуть усвідомити, що не коло робить виріб, а ти рухаєш ним .
Перша реакція дитини на глину — ой, вона холодна, мокра. Глина — це зовнішній світ. Так, він незручний, але цікавий: дивись, ти доторкнувся, і там лишився твій відбиток. Глина обіймає — будь-який людський доторк до глини залишає на ній слід. Психологи радять: якщо дітям не вистачає уваги батьків, їм слід більше обійматися. Я б додала ще ліплення глиною, бо вона приймає і огортає людину.
Читати далі: ДЖЕРЕЛО
Немає коментарів:
Дописати коментар