Перед(не)святкове

Віктор Громовий:

Звісно, в усім відомій хейтерські групі очікувано з’явився черговий срач з приводу того, як у школах святкують цю дату(скорочений день, подарунки, уроки замість вчителів проводять учні 11 класу тощо).

А в цілому ж лейтмотивом цього свята у моїй ФБ стрічці продовжує проходити переважно тема вчительської жертовності (серцевіддавання дітям), супергероїзму та терплячості.

А що думають з цього приводу наші колеги там, на Дикому Заході? Вони пишуть про «токсичну продуктивність в освіті» від якої треба негайно відмовлятись. Цитую:

• Твоя понаднормова робота – це не знак пошани, а системна проблема, яка призводить до вигорання(Your overtime is not a badge of honor but a systemic problem that leads to burnout).

• Я не прихильник нездорового менталітету: «вчителювання - це все моє життя».

• Настав час припинити розглядати понадурочні роботи як "знак почесті" для вчителів.

• Перевтома не зробить вас кращим учителем. Тож, не треба жертвувати своїм фізичним і психічним здоров'ям. Ми заслуговуємо на баланс між роботою та особистим життям.

• В освіті існує токсична культура в якій перепрацювання асоціюється з хорошим учителем.

• Якщо ми сприймаємо як належне похвалу, на кшталт “вчителі - супергерої”, ми «годуємо звіра, який нас пожирає» і запускаємо механізм власного нещастя.

• Треба припинити романтизувати шалений темп роботи та стійкість вчителів.

• Якщо в школі ви робите все можливе і неможливе, це означає, що ви не дбаєте про себе. А якщо ви не піклуєтесь про себе, ви не зможете піклуватися ні про кого.

От такі там настрої...

Не вірите? Прочитайте хоча б цей матеріал https://thefamily2u.com/.../its-time-to-stop-wearing.../

P.S. Дозволю собі самоплагіат. Цитую свій старий пост про шкоду власної «токсичної продуктивності» на посаді директора гімназії:

Тільки на віддалі часу усвідомлюєш, що твої півтора десятиліття героїзму і жертовності на посаді директора гімназії, по суті сприяли збереженню гнилої та вкрай неефективної системи.

Так, я подбав про майже тисячу учнів і сотню вчителів, але одночасно я і прикрив дупи тих можновладців, які б мали виконувати свої прямі обов'язки із фінансово-господарського забезпечення роботи школи. Мали б виконувати, але не виконували. Казали, що немає грошей в бюджеті... Наприклад, 17 млн. грн. на обрізання дерев у непродвинутому обласному центрі були(це не жарт!), а на вирішення нагальних проблем освітньої сфери - не було.

Коли вже став депутатом обласної ради і отримав доступ до документів, ну просто чманів від нахабства та цинізму тих, хто роками активно "освоював" бюджет і розкрадав власність міської громади.

Звісно, вони могли особливо і не перейматись освітою, бо там був я. І були такі ж "дурні", як я, колеги, фанати-директори шкіл та ентузіасти-вчителі. Тому представники "засновника" лише раз на рік перевіряли "готовність школи до нового навчального року" і упродовж року усіляко заважали нам працювати своєю бюрократичною вакханалією, патологічною жадібністю і войовничою некомпетентністю.

Усе, що вдавалось зробити, було не завдяки, а всупереч Системі.

Аксіома менеджменту: якщо ти виконуєш чужу роботу, це не означає, що хтось буде справно виконувати твою!

Тож, нам треба було б не рятувати Систему своєю самовідданою працею, а просто робити лише те, що передбачено посадовими обов'язками і мовчки спостерігати як все розвалиться. Бо на її руїнах, уже на здоровій основі, можна було б створювати щось справді нове і життєздатне. А так "дохла" Система агонізує й досі, отруюючи життя наступному поколінню освітян...

Колись один мудрий чолов'яга мені казав: Вікторе, не рви серце, за таку платню треба не лише нічого не робити на посаді директора школи, а ще й потрохи шкодити...

Звісно, шкодити не дітям та педагогам, а шкодити дитино- і людиноненависницькій Системі.

То був жарт, але в тому жарті є своя мораль: в освіті все треба робити професійно і без фанатизму!