Блог Дзвоник: Майбутнім першокласникам

Поради нейропсихолога

Залишайте свій телефон в ящичку стола.
Не затуляйте рот дитині. Дитині потрібно дозволити проговорювати.
Гойдайте дітей, це розвиває мозочок (мозочок часто називають материнською платою комп’ютера – мозку)
Гойдання дитини на руках сприяє активному розвитку мозочка, який відповідає за координацію рухів, регуляцію рівноваги та м’язів, м’язову пам’ять. Наприклад, дитина, яку достатньо гойдали в дитинстві, не матиме потреби гойдатися за партою на стільці.
- Щоб дитина легше опановувала мову, їй важливо фізично відчувати об’єкти та дії, тобто спиратися на сприйняття. Тому щоб познайомити дитину з поняттям «дерево», краще дати їй доторкнутися до листочків та погладити стовбур, а не просто показати намальоване дерево. Так і з дієсловами: малюк, який постійно бігає з батьками, швидше пов’яже відчуття й дію зі словом, аніж той, кому просто показують зображення людей, що бігають.
- Дитині буде легше виконати ваше прохання (особливо в стресовій ситуації), якщо казати замість «подумай, що робити/ як це зробити» – «згадай, що робити/ як це робиться».

Розвиток гри. Сюжети для гри дитина бере з реального життя, тож чим більше подій в її досвіді, тим яскравіші й різноманітніші сюжети ми будемо бачити в грі.

• Розвиток довільності, мислення, мови, вміння встановлювати та приймати правила, вміння домовлятися. Все це розвивається під час гри з однолітками. Отже, ще одна головна задача для дорослих: надати дитині можливість спілкуватися з референтною групою.

• Подальший розвиток моторної сфери. Велика моторика: біг, лазіння (мотузкові парки, парки для активного відпочинку), стрибки (батутні парки), кидання м’яча в ціль, їзда на велосипеді, самокаті, заняття спортом (відповідно до уподобань, схильностей та особливостей).

Дрібна моторика: різання ножицями, малювання, аплікація.

• Розвиток пам’яті: постійні бесіди з дитиною, ігри, у яких потрібно запам’ятовувати, спільне читання та згадування історій .

Такі буденні активності як гра, конструювання, ліплення, малювання, спілкування, беруть активну участь у розвитку мислення. Тому вони обов’язково повинні бути присутні в повсякденній діяльності дитини.

Посиланя на відео для допитливих та турботливих батьків малюків ТУТ

Труднощі навчання. Аналіз можливих труднощів навчання, діагностика, корекція.Додаток 1

Які показники шкільної готовності до НУШ?

1. Зріла гра.

Дитина не просто маніпулює іграшками, а розподіляє ролі, вигадує сюжет, у неї добре розвинена уява. Спробуйте додати нові обставини у звичну гру: скажімо, до Чебурашки прилетіли друзі з іншої планети або перукар не просто стриже — сьогодні його запросили до зоопарку причепурити тварин. Наскільки охоче дитина сприйме новий поворот сюжету? Чи здатна вона самостійно розвивати ідею, чи вигадує цікаві деталі?

Як і навіщо батьки обходять нові правила прийому до шкіл

Звичайна настільна гра «бродилка», у якій потрібно по черзі кидати кубик та пересувати фішки, теж може показати, чи стабілізувалася нервова система дитини. Якщо малюк може спокійно чекати своєї черги та приймає поразку без істерик (трохи засмучується — це нормально), — швидше за все перед вами потенційний першачок.

2. Фізіологічна зрілість.

Філіппінський тест — один з головних критеріїв «шкільної зрілості». Він показує, чи був у дитини «стрибок зростання», який полягає в істотному подовженні рук і ніг. Потрібно попросити сина чи доньку доторкнутися правою рукою до лівого вуха, провівши руку над головою. Результат досить точно відображає ступінь зрілості організму. Другий тест — на координацію рухів. Дитині треба одночасно правою рукою погладити себе по голові, а лівою — поплескати по животу. Фізіологічна зрілість — важлива, і цей показник не обдуриш. Організм повинен бути готовий витримувати певні розумові та фізичні навантаження. А якщо цього ще немає, дитині доведеться в школі працювати на межі перевтоми.

3. Опосередковані пам’ять та увага.

Чи здатна дитина керувати пам’яттю та увагою? Чи може вона вивчити віршик не мимоволі, а цілеспрямовано? Або утримувати увагу на одному предметі? Від того, як повноцінно починають працювати лобові ділянки кори головного мозку, ці процеси стають опосередкованими, виборчими, довільними. Розвивається логічна пам’ять.

4. Абстрактне мислення.

В активній мові дитини має з’явитися чимало узагальнюючих слів, а також підрядні речення. Формується словесно-логічне мислення замість наочно-схематичного. Найпростіший приклад: майбутній першокласник може вже про щось розмірковувати, щось порівнювати, узагальнювати, не маючи цих об’єктів у полі зору.

5. Самообслуговування.

Якщо дитина не навчена самостійно їсти чи одягатися, у школі ці проблеми створюватимуть додатковий стрес. До того ж прагнення до самостійності, автономії свідчить про те, що малюк налаштований дещо відокремитися від батьків. Він принаймні не почуватиметься без них у класі безпорадним та не проситиметься додому.

У перший клас по-новому: як обійти «підводні камені»

Отже, без базових навичок самообслуговування краще почекати зі школою. Але не треба цей пункт перебільшувати. Якщо дитина не може самостійно зав’язати шнурки — це не привід залишатися вдома на рік, досить буде купляти взуття на липучках, які вона вміє застібати. Якщо проблема з ґудзиками — хай куртка буде на блискавці.

6. Комунікаційні навички.

Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в нові колективи, варто ще до школи навчити її цього. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і пояснювати свої потреби. Також важливе вміння слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ, вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то вона просто знудиться в школі.

7. Криза.

Як не дивно, її початок — це позитивна ознака. Раніше цю кризу називали «семи років», але нині вона настає і в шість. Криза розвивається не через те, що дитина йде до школи і набуває нового статусу, як часто неправильно трактують, а, навпаки, ще до школи свідчить про готовність навчатися, бо є бажанням нового статусу. Може йти фоном негативізм, упертість, але це лише побічні ефекти того, що дитину більше не влаштовує статус малюка. Вона хоче займати те саме місце, що й дорослі, знати про світ так само багато, стати фізично досконалою. Недарма в минулі віки в цей час до дитини починали ставитися як до дорослої людини, яка ще мало що вміє, але має ті самі права та обов’язки, — стає отроком.

Чому «зріла» дитина може бути не готова до школи

Окрема проблема: частина дітей з достатнім рівнем шкільної готовності не хоче вчитися і робитиме це на низькому рівні. Чому? Причина — негативна мотивація до навчання в школі (її фіксують у кожної 20-тої дитини зі шкільною готовністю). Наприклад, не хочеться розлучатися з батьками чи бабусею, якщо не відвідувала дитсадок, боїться невідомого. Або ж батьки чи старші брати та сестри казали, що школа — то нудно, важко, часто сварять та соромлять. Тож треба подбати ще й про психологічну готовність, мотивувати до навчання. Неправильна мотивація: бо це треба батькам, бо вчитися — «це як робота», щоб не працювати (так сприймають діти фразу «а то станеш двірником»), бо вже виріс.

Найкраща мотивація першокласника: у школі цікаво, а те, що вивчаєш там, — корисно. Розкажіть, приміром, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземної мовою і це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо. Читати далі

Рекомедую статтю на сайті Освіторія. Дуже корисна інформація!
" Від 15 до 40% школярів зараз мають труднощі в навчанні, і цей показник зростає в геометричній прогресії. Досить часто так буває через те, що в дитини систематично щось не виходить. Це формує «комплекс невдахи»: знижує самооцінку, робить її байдужою або негативно налаштованою до навчання......
....У 4 роки в дитини на 80% запускаються зона дій і зона емоцій. Інтелектуальна зона починає стартувати лише у 7 років, а її повний запуск відбувається у 30 років.....
......Багато хто думає, що чим більше сірої речовини в мозку, тим продуктивніша його робота. Це не так. Найбільшу роль у процесі мислення відіграє мієлін — ліпідно-протеїнова оболонка мозку. Чим більше мієліну в мозку дитини, тим кращі в неї успіхи в навчанні. Мієлінізація мозку запускається в русі. Дитина побігала, пострибала, потренувала відчуття рівноваги — мієлін «крапнув». .... "

...Щоб переглянути всю цю корисну статтю перейдіть за посиланням

Важливо! Батькам про дітей від Наді Азарової

Джерело https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=625527534713850&id=100017698277183

Може, завтра пошкодую про те, що пишу. Але сьогодні думаю саме про це. Навіть не так. Я думаю про це вже давно, а останній рік лише систематично зустрічаю підтвердження тим думкам. Останні місяці 2019 року мені випала нагода (крім основної роботи) по кілька годин на тиждень працювати асистентом носія англійської мови. І от, тридцятирічний, сучасний, дипломований американець, з достатнім досвідом викладання. Любить свою роботу. Кілька дітей у класі крутої приватної школи. Він приходить на урок з колонкою, починає уроки під музику. Сучасну музику, а не оте все дитяче до прісності. Він читає з ними репчик, не говорить українською, з кожним вітається, як у прогресивних роликах з YouTube. Він ділить їх на команди, веде підрахунок балів , заохочує до креативу. Діалоги не читаються, а розігруються коло дошки під музичний супровід. Всього 30 хвилин щоразу. Третій клас. Я починаю комплексувати. Згадую своїх учнів, які готові були хворими йти на зустріч з англомовним будь-ким просто заради практики спілкування. То щоразу було маленьким святом і страшенно мотивувало.

Минає кілька місяців і ми починаємо працювати з тими ж дітьми, але вже, як два самостійних вчителя, кожен відповідає за свою частину. І він шле мені повідомлення про погану успішність. Діти не хочуть працювати. У мене теж кожен урок схожий на біг з перешкодами. Щоразу доводиться стрибати вище голови. Але то ж я, звичайна, українська. А то він! Я питаю в чому справа і раптом чую: "Він нам вже набрид... примушує нас щось вчити, писати у робочому зошиті... (дві коротенькі вправи за урок, домашнього не задає)" І в мене просто нема слів. Я зупиняю урок і намагаюсь рятувати цей Титанік. Я починаю говорити про важливість англійської для майбутнього життя. Вони кажуть, що їм не знадобиться, бо навіщо напружуватись, якщо можна перекладача мати, або через телефон гуглити потрібні слова. Зараз є круті програми в телефонах для перекладу. І на все є контраргументи. В подорожах вони вже були. Там можна і без мови обійтись. Батьки заробляють гроші і без англійської. В дітей вже є план, вони будуть заробляти, знімаючи відео і збираючи лайки. І до наступного класу їх теж все одно переведуть, бо нема різниці, які оцінки. Починаються дебати, як у Савіка Шустера. Я лише самотній Шустер в цьому прямому ефірі з місця катастрофи.

І я натискаю останній важіль. Я починаю про те, що батьки важко працюють, аби дати їм можливість вчитись і мати гарне майбутнє. Пояснюю, що марнуючи ці можливості, вони фактично викидають на вітер чужі гроші. І раптом діти починають казати, що батькам не важко. Бо вони просто за ноутом весь день і відповідають на дзвінки, або у офісі, де є акваріум з прикольними рибками. Ми так намагаємось створити дітям умови, якийсь показний безхмарний простір, так боїмось показати, що нам теж важко, що робимо біду. Що там далеко ходити. Поки не показала сину списані за карантин гори конспектів, він не усвідомив, що не просто прикидаюсь втомленою.

І що маємо на виході? Ростуть діти. Ці діти мають неймовірно багато можливостей, але нічому не знають ціни. Тому ні в чому не бачать мотивації. А навколо дорослі, які бездумно закидають їх враженнями, досвідом і розвагами. Діти з першого класу знають, що їх "треба зацікавлювати", бо щохвилини може раптом стати нудно і тоді не буде нікому вільного кутка, аби сховатись. В свій час дорослим вистачило розуму не годувати немовлят шпротами, бо шлунок не перетравить, але далі щось пішло не так. Дорослі забули, що мозок теж потрібно "годувати" з розумом. Але прогресивне суспільство не шукає собі легких шляхів.

А тим часом карантин. І діти, які звикли до спецефектів раптом опиняються коло екрана, де вчителька намагається зробити перфоманс в своїй обдертій кухні, змагаючись з своїм допотопним ноутом. А глядачі хочуть видовищ. І щоб не гірше, ніж у ютуберів, на яких вони підписані, а то нудно стане і, як з тим жить?

До чого увесь цей найдовший у світі допис? На щастя, я не мала часу читати усі ті баталії про дистанційне навчання, але і 5% вистачило, аби жахнутись. Це дійсно сумно, коли вчитель не любить свій предмет, не дбає про доступне пояснення, не вболіває за досягнення учнів. Але буває і так, що дітям нудно лише тому, що вчитель не може на уроці бути таким же прикольним, як Дзідзьо у кліпі. Не може з тридцятьма учнями вправлятись так само хвацько, як аніматор у мовному таборі, який дитині батьки оплатили в кредит. І тут треба трохи охолонути перед тим, як йти ламати шию педагогу.

Щодня я маю багато уроків, бо карантин вніс глобальні зміни в мій графік. І я спостерігаю дивовижні контрасти. Я сплю по 5 годин, бо знаю, що завтра треба знову "вразити і зацікавити". А коли я лягаю спати, то всі ті сотні картинок і 142 цікавих ресурси для викладання онлайн ще годину кружляють мені перед очима. І звісно, я щось вигадаю. І ще сотні репетиторів, які теж мусять щодня виживати, дадуть дітям шоу. Але після нас діти знову повернуться в клас, де треба вміти себе організувати, де не все крутиться навколо однієї дитини. Попереду, очевидно, такий же затяжний осінній карантин з новими викликами. А попереду життя, університети, де мало спецефектів, де є викладачі, які можуть за цілу лекцію не підняти на тебе очей і всім байдуже цікаво тобі чи нудно. В тому дорослому житті є робота, де теж бувають "і будні, і свято".

А ми натомість створюємо дітям ілюзію світу, де батькам не буває важко; де дитина нікому нічого не винна і просто щодня живе, походжаючи серед фуршетних столів, обираючи найсмачніше безкоштовно. Даруючи враження, досвід, можливості, треба паралельно вчити людяності і повазі до тих, хто допомагає тобі на шляху. Потрібно якось та й пояснити, що гроші не ростуть на деревах, а навколо не обслуговуючий персонал, а люди. Інакше вчителі щось вигадають, навчать, донесуть, а штовхати візок з улюбленим чадом на старості все одно доведеться вам... На тому все💜

Підготорчі курси майбутніх першокласників

Березень 2018

Дітям подобається робити подарунки!

01,03,18

Закликаємо весну!

Вчимося працювати в групах.

Січень 2018

Утворюємо склади за зразком.

Хоч говорять, що робота в парах нелегка, та наші діти навчилися співпрацювати!
вони вчилися ДОМОВЛЯТИСЯ, ПОСТУПАТИСЯ, ВМОВЛЯТИ НАПАРНИКА, бо необхідно було вдвох обрати колір рукавичок, визначитись з візерунком та створити однаковий орнамент для пари.

Маємо чудовий результат!

2017 рік.

Інсценуємо казку

Вчимо мирилочку

Коли ми готуємось віддати дитину до школи, ми хочемо, аби похід до першого класу не став для неї невідомістю, яка згодом відбере бажання навчатися. Новий колектив, перший вчитель, шкільна парта та дзвоник для непідготовлених дітей здаються чимось незрозумілим та нерідко жахаючим. У шестирічному віці ще важко усвідомити, що тепер для них відкрився зовсім інший світ, з новими правилами та вимогами.